схимник
СХИМНИК, а, ч., церк. Чернець, що прийняв схиму. А жаль мені, і жаль великий, На просвіщенних християн. І звір того не зробить дикий, Що ви, б'ючи поклони, З братами дієте... У Київ їздите щороку Та сповідаєтесь, нівроку, У схимника!.. (Шевч., II, 1963, 113); Сюди й туди вештались люди, хто в церкву, хто до схимника. В прихожій у схимника було вже їх повно (Тесл., З книги життя, 1949, 55); В чорному, з білими хрестами, пройшов через цвинтар схимник, закритий до очей каптуром (Кочура, Зол. грамота, 1960, 190).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | схимник | схимники |
Родовий | схимника | схимників |
Давальний | схимникові, схимнику | схимникам |
Знахідний | схимника | схимників |
Орудний | схимником | схимниками |
Місцевий | на/у схимнику, схимникові | на/у схимниках |
Кличний | схимнику | схимники |