чиновник
ЧИНОВНИК, а, ч. 1. Державний службовець певного рангу в дореволюційній Росії і за кордоном. [Панас:] Бідові у нас були чиновники: там такі були, що й з мертвого здеруть! (Кроп., І, 1958, 134); Минуло небагато часу, з дверей митниці на ганок вийшов чиновник у зеленому мундирі (Рибак, Помилка.., 1956, 34); Зінь-ківську школу закінчив я року 1903-го з свідоцтвом, що маю право бути поштово-телеграфним чиновником (Вишня, І, 1956, 7).
2. перен. Людина, яка обмежується в якій-небудь справі формальним виконанням своїх обов'язків. Щоб якийсь там чиновник од науки вичитував нотації самому Федорові Іполитовичу Шостенкові? .. Подібного він не стерпить! (Шовк., Людина.., 1962, 283).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | чиновник | чиновники |
Родовий | чиновника | чиновників |
Давальний | чиновникові, чиновнику | чиновникам |
Знахідний | чиновника | чиновників |
Орудний | чиновником | чиновниками |
Місцевий | на/у чиновнику, чиновникові | на/у чиновниках |
Кличний | чиновнику | чиновники |