шум
ШУМ1, у, ч. 1. Сукупність різноманітних звуків, які швидко змінюються за частотою і силою; глухі звуки, що зливаються в одноманітне незлагоджене звучання. І від бурі, що бушує, і від грому, що так і розривається над головами, шум такий.., що страшно і згадати! .. (Кв.-Осн., II, 1956, 413); Чую у моїй хаті якісь тривожні шуми, щось ходить по ній, затаївши стогнання, шелестить в пітьмі папером, штовхає стіни і деренчить шибками.. Тоді я догадуюсь: буря (Ко-цюб., II, 1955, 407); Зробилося страшно. Ліс відразу став ворожим, і в шумах його чулися погрози (Хотк., II, 1966, 127); [Таня:] Тихо крутяться пари, тихий шум ходить од шовків (Вас., III, 1960, 129); З шумом страшним величезна Хвиля з гори налетіла на пліт і у вир закрутила (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 105); Було так тихо, що навіть шелест листя на ясені здавався великим шумом (Десняк, Вибр., 1947, 185); Нараз я почув шум мотора. На шляху, що пролягав біля саду, їхала машина (Грим., Подробиці.., 1956, 159); У всі щілини й дірки з шумом і свистом б'є пара (Еллан, II, 1958, 10); *Образно. Мій син, грибок на двох тоненьких ніжках, У перший раз пішов сьогодні в школу.. Учитися! Вдихати шум віків! Рости і розумнішати! (Рильський, II, 1960. 102); *У порівн. Звуки їх [пісень] - то шум дощу неначе, Або вітер виє-завива... (Граб., І, 1959,191); // Безладне звучання багатьох голосів; гомін, галас. Шум і гамір іскристою хвилею зносився над товариством (Фр.,VІ, 1951, 210); Він заглибився в свої ієрогліфічні картки і не звертав жодної уваги на грюкання дверей, шум, гамір людських голосів (Досв., Вибр., 1959, 252); Здійнявся шум. Хмельницький підносить булаву вгору. Настає тиша (Корн., 1, 1955, 215); Що то за шум учинивсь на базарі? Куди так весело поспішає базарна громада? Чи то не старий Григорій Товченик повернувся з Далекого Сходу? Ви вгадали (Довж., І, 1958, 76); Якась жінка лаялась, а їй спокійно відповідав Степовий, переконував у чомусь.- Що за шум, а бійки немає,- відчинивши двері, промовив Величай (Коп., Земля.., 1957, 76); Комсомольці з веселим шумом оточили Павлуся. - Бібліотекар наш прийшов! - гукав якийсь білявий довговидий хлопчина (Донч., II, 1956, 15); // Різноманітні звуки якогось населеного пункту. - Інше тут життя, як там у Львові, Менше шуму, грому, біганини (Фр., XIII, 1954, 329); Міський шум то чувся зовсім близько, то раптом даленів (Дмит., Розлука, 1957, 7).
2. перен., розм. Розмови, пересуди, жваві обговорення, викликані підвищеною цікавістю до кого-, чого-небудь. [Катя:] Ой Олюшко, а у нас тут стільки шуму-перешуму було. Доки ти там рекорда ставила, Галя Шалімова, розповідають, запустила диска тільки на один метр менше за тебе (Собко, П'єси, 1958, 321).
@ Зчинився (учинився) шум - почалося широке обговорення якого-небудь питання. Товариші переслали записку у прогресивні закордонні газети. Зчинився шум, не який-небудь, а світового масштабу! (Вільде, Сестри.., 1958, 391); Робити (наробити) (багато, чимало і т. ін. ) шуму - викликати багато розмов, привертати до себе загальну увагу. Уже перша збірка «Лірики», видана ще тоді в Славгороді, наробила шуму, принесла йому і славу й гроші (Головко, II, 1957,487).
3. лінгв. Звук, який утворюється в порожнині рота без участі голосу, під час проходження повітряного струменя через перешкоди в мовному апараті.
4. техн., мед. Звук з неясно вираженою тональністю. Шум у моторі; Шуми радіоприймача; Шум у серці.
Шум у вухах - те саме, що Шумить у вухах (див. шуміти1). Він тільки й чує шалене биття серця, шум у вухах, гупання в скронях... Він пропустив! Він не наважився! Не наважився підняти руку на людину! (М. Ол., Туди, де бій, 1971, 169); Шум у голові - те саме, що Шумить у голові (див. шуміти1). Трохи полегшало. Проте вона все ж таки відчувала якийсь шум у голові і млість по всьому тілі (Тют., Вир, 1964, 511).
ШУМ2, у, ч . 1. Непрозора й легка пузирчаста маса, яка утворюється на поверхні деяких рідин при сильному збовтуванні, нагріванні, бродінні і т. ін.; піна. Доярка схилилася над дійницями, що наповнювалися теплим шумом (Тудор, Вибр., 1949, 355); Корова здоїлася без вибриків. Йонька продмухав у піні дірочку і цмолив, скільки душеньці забажалося, оббираючи шум із вусів (Тют., Вир, 1964, 436); *У порівн. Земля будилась. Гречка поплила білим пінистим шумом (Коцюб., II, 1955, 375); Відсиніло височезне грінавське небо, віддзвеніла співуча братня мова, відшумували білим шумом переповнені келихи садів (Гончар, III, 1959, 334); // Непрозора й легка пузирчаста маса, що утворюється мильною водою. Берник сидів за столом і ретельно голився перед маленьким люстерком. Під густим мильним шумом сховалися зморшки, і від цього він здавався зовсім ще молодим (Мур., Бук. повість, 1959, 195); // Рясний піт, піна, що покриває розгарячілого коня. Зельман справив рукою на діда Федора, який скористав з перестанку і оббирав шум з коней (Черемш., Тв., 1960, 247); // Пузирчаста слина, що з'являється у тварин (перев. при втомі, захворюваннях, від злості і т. ін.). Хрюкала [свиня] швидко-швидко, аж захлиналась, пінилась біло-рожевим шумом (Вас., II, 1959, 8).
@ Зелений шум - густий листяний покрив на деревах у лісі, а також шелест, утворюваний ним. Трістан блукав по лісі, ловив зелений шум, хотів йому віддати своє кохання й сум (Л. Укр., І, 1951, 409); Зелений шум пливе над ними неначе маревом згадок, і карабінки за плечима хитає сумно коней крок (Сос., II, 1958, 411).
2. рідко. Те саме, що вир 1. Човник натрапляв на бистрину в шумі; вода гойдала його, неначе трісочку (Н.-Лев., III, 1956, 225); Часом пропливали мимо, стиха буркочучи і пінячись, маленькі шуми (Вас., І, 1959, 141); *У порівн. Грай, моя пісне, як вітер сей грає! Шуми, як той шум, що круг човна вирує! (Л. Укр., I, 1951, 65).
@ Під шум іти - зникати під водою; топитися. [Савка:] Ти вже велика?.. Ти вже розумніша за батька? Ну, то й іди під три чорти з моєї хати! Іди собі хоч під шум! (Вас., III, 1960, 73); - Аж ось у тому царстві сталося нещастя: якесь вороже плем'я прийшло із-за моря і напало війною на вельможу. Шле вельможа війська, як під шум ідуть - не вертаються (Тют., Вир, 1964, 221); Пускати (пустити) під шум див. пускати.
ШУМ3, а, ч. , етн. Танок, який ведуть дівчата, ставши в два ряди і взявшись за руки, ніби заплітаючи тин. Дівчатка стоять одна за одною в два ряди і співають: Ой нумо, нумо В зеленого шума (Укр. дит. фолькл., 1962, 95); // Назва міфічної істоти, згадуваної в піснях, якими супроводжується цей танок. А в нашого Шума Зеленая шуба. А Шум ходить по діброві, А Шумиха рибу ловить (Чуб., III, 1872, 51).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | шум | шуми |
Родовий | шуму | шумів |
Давальний | шумові, шуму | шумам |
Знахідний | шум | шуми |
Орудний | шумом | шумами |
Місцевий | на/у шумі | на/у шумах |
Кличний | шуме | шуми |
шуміти
ШУМІТИ1, млю, миш; мн. шумлять; недок. 1. Видавати, утворювати шум (див. шум1 1). Шуміли верби... рвались листя; Гули вітри попід мостом... (Бор., Тв., 1957, 55); Зійшли сніги, шумить вода, Весною повіва (Граб., І, 1959, 327); Шумлять там шовкові убрання (Л. Укр., IV, 1954, 122); Нічка осіння, похмура; Вітер по лісі шумить (Крим., Вибр., 1965, 93); Коли вони добігли до перших хат, тепла благодійна злива шуміла навколо (Тулуб, В степу.., 1964, 127); Земля, обсипаючись, глухо шумить (Бажан, І, 1946, 144); На столі, як і раніше, весело шумів самовар (Шиян, Гроза.., 1956, 159); Свистять, шумлять, гудуть машини Уздовж бетонного шосе (Дмит., Осінь.., 1959, 5); Народ поволі стягався.. Майдан виповнявся і починав шуміти (Коцюб., II, 1955, 80); От і каже якось мама: - Діти, ви ж сьогодні не пустуйте, не шуміте (Забіла, Малим.., 1958, 19); За вікнами готелю шумів і переливався вечірнім сяйвом старовинний Львів (Стельмах, II, 1962, 356); // чим, об що. Створювати шум. Рано починається робочий день на селі. Ще не встало сонце, .. а вже шумить веретеном безсонна молодиця (Хотк., І, 1966, 127); Всім було байдуже, як улицею, шумлячи шовками, пройшла якась пані (Вас., І, 1959, 214); Ми мріяли, коли виросте струнка красива тополя, як вона шумітиме густим листям (Донч., V, 1957, 498).
@ Аж гай шумить (шумітиме) - виражає інтенсивність якоїсь дії.- Славну історію має село. Хто пана перший громив у дев'ятсот п'ятому році? Івчанці.. І за роботу так візьмуться, аж гай шумітиме... (Стельмах, II, 1962, 188); Шумить (шуміло) у вухах у кого - про відчуття (перев. хворобливе), що створює враження звучання, гулу у вухах. А він так приязно дивиться, як не з'їсть своїми карими очима... А мені так соромно, що аж у вухах гуде та шумить... (Мирний, І, 1954, 78); Шумить (шуміло) у голові в кого, кому - про відчуття важкості, болю в голові, що виникає від утоми, хвороби, сп'яніння тощо. Настя стоїть, на всіх, на все дивиться та шепче: - Я вже сьогодні випила,- шумить мені в голові... (Вовчок, І, 1955, 271); У голові шумить йому, в вухах дзвенить, в очах поночі (Тесл., З книги життя, 1918, 194); Зразу ж страшенно захотілося спати.. Повіки злипалися, в голові шуміло (Смолич, I, 1958, 84).
2. перен. Проходити жваво, бурхливо (про життя, молодість і т. ін.). Буйна молодість, що про неї в старші роки стільки згадується, шуміла десь далеко-далеко від них (Вільде, Винен.., 1959, 19); Од верстата тіні бродять на стіні... Шумить життя (Сос., Близька далина, 1960, 25); Життя кудись іде. Життя шумить і грає. Немов напровесні пливе поток [потік] бурливий (Рильський, І, 1960, 114).
3. перен., розм. Багато, голосно, збуджено говорити, жваво обговорювати що-небудь. Робітники ще довго шуміли. У хаті ставала щораз більша задуха від людських тіл, диму й одягу, пересяклої вогким повітрям ранньої весни (Кобр., Вибр., 1954, 126); Шумить громада. Голоси поволі хрипли (Головко, II, 1957, 221); Вранці всі курси шуміли морем балачок. Вночі хтось ограбував льох під будинком (Кир., Вибр., 1960, 63); - Досі тільки й шуміли скрізь: Маркушевський - геній, Маркушевський підняв факультет, Маркушевський дає найвищі показники в університеті. А тут вискакуєш ти і трах його по кумполу: не зазнавайся! (Ю. Бедзик, Альма матер, 1964, 115).
4. перен., розм. Швидко пересуватися, мчати. Де ж то гість забаривсь? Глянуть - степ закуривсь: Жваве військо шумить-насуває (Граб., І, 1959, 296); Як жовті лисиці-красуні, проміння упало по полю. Орда відступала на південь, шуміла півколом крутим (Мал., Звенигора, 1959, 90).
ШУМІТИ2, іє, недок. Те саме, що шумувати1; пінитися. Вода гула на лотоках, шуміла білою піною нижче од коліс, бризкала ніби туманом, в котрому неначе грали в хрещика маленькі веселки (Н.-Лев., II, 1956, 307); - Тут тобі бенкет безперестанку, день у день, кумпанія гарна, вино аж шумить-ллється, карти, розкоші всякі... (Коцюб., І, 1955, 139); Вино кипуче Іще шумить серед стола; Вечірня налягає мла... (Пушкін, Є. Онєгін, перекл. Рильського, 1949, 112).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | шумлю | шумимо |
2 особа | шумиш | шумите |
3 особа | шумить | шумлять |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | шумітиму | шумітимемо |
2 особа | шумітимеш | шумітимете |
3 особа | шумітиме | шумітимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | шумів | шуміли |
Жіночий рід | шуміла | |
Середній рід | шуміло | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | шумімо | |
2 особа | шуми | шуміть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | шумлячи | |
Минулий час | шумівши |