авжеж
АВЖЕЖ, част. , розм. 1. Уживається для ствердження якої-небудь думки (найчастіше при відповідях); аякже, так, звичайно. - Чому ти, Чіпко, не одружишся?- "Хіба воно краще?" - Авжеж, краще. Жінка привітає, порадить, розважить... (Мирний, II, 1954, 218); [Марція:] Адже, по східному звичаю, гості не сміють відмовлятись від дарунків, бо то була б господарям образа? [Xуса:] Авжеж, такий у нас ведеться звичай (Л. Укр., III, 1952, 182); - Авжеж, він знає, що Євдоха не спить, але не показує цього (Кундзич, Пов. і опов., 1951, 22).
2. ірон. Уживається (з підвищеною інтонацією) при запереченні в значенні, близькому до чом не так!, якраз!, отож! - Хіба ж і ти дівкою не бігала на вулицю? - "А не бігала". - Авжеж! не бігала. Як той хорт, плигала через тини та через перелази (Н.-Лев., II, 1956, 178); - Дай табаки! - Авжеж! (Сл. Гр.).
3. діал. Уживається в значенні, близькому до а д ж е. Авжеж ти знаєш про це! (Сл. Гр.).