ага
АГА1, виг. 1. Виражав подив, здогад, пригадування. - Ага, ти заховавсь, - промовила сама до себе і пішла розшукувати [Івася] (Мирний, І, 1954, 252); - А га, я й забувсь - ось до тебе лист! Здається, від Богдана (Л. Укр., III, 1952, 583); - Скажіть, як звати... вашого Брянського? Як?.. - Звати? Гм... Дайте подумати... Як це вони між собою... Ага: Юрій (Гончар, III, 1959, 169).
2. Виражає злорадість, насмішку, погрозу і т. ін. "Ага! проклятії поганці, Недогарки Троянські, ланці! Тепер прийшлось вам погибать" (Котл., І, 1952, 237); Як вибігли вночі хлопці на дзвін та взнали, що горить Гмиря, зразу й вернулись у хату - так йому й треба! Ага, найшла-таки його погибель (Головко, II, 1957, 362).
АГА2, част., розм. 1. Уживається при вираженні згоди, потвердження; еге, так. - А казав же він? - Ага! (Сл. Гр.).
2. ірон. Виражає заперечення; якраз!, аякже!, чому б не так! - Зробив же він своє діло? - Ага! (Сл. Гр.).
АГА3, и, ч. Титул поміщика, начальника, старшини в Туреччині, Ірані й дореволюційному Закавказзі.
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | ага | аги |
Родовий | аги | аг |
Давальний | азі | агам |
Знахідний | агу | аг |
Орудний | агою | агами |
Місцевий | на/у азі | на/у агах |
Кличний | аго | аги |
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | ага | аги |
Родовий | аги | аг |
Давальний | азі | агам |
Знахідний | агу | аг |
Орудний | агою | агами |
Місцевий | на/у азі | на/у агах |
Кличний | аго | аги |