бах
БАХ, виг. 1. Звуконаслідування, що означає звук від удару, пострілу і т. ін. Бахнув у лісі стріл. Бах-бах-бах... загриміли з рушниць верхи (Коцюб., II, 1955, 323).
2. розм. Уживається як присудок за знач. бахкати 1, 2 і бахнути 1. Раз увечері гомоню я собі так-о з жінками у клубі, аж тут - бах! - мені в голову каменюка з вікна (Козл., Сонце.., 1957, 23).