безкрай
БЕЗКРАЙ, ю, ч., рідко. 1. Безкраїсть, безмежжя. Скільки оком кинеш - море! І манить безвістю своєю, і страшить безкраєм... (Вишня, І, 1956, 162); Далі - нічого: величезний, безмірний простір, безодня, безкрай (Смолич, II, 1958, 15).
2. чого, перен. Надзвичайна глибина, сила вияву чого-небудь. Коли розкрився світлий і тривожний безкрай материнської любові, в її коханні до Тимофія.. влилась нова течія (Стельмах, Кров людська... І, 1957, 175).
3. у знач. присл. безкрай (безкраю). Дуже, надзвичайно. Як одкрити очі цьому темному, безщасному, але безкрай милому людові?.. (Дн. Чайка, Тв., 1960, 96); Хай знає весь світ, що ми безкраю на культуру могутні й багаті (Тич., Магістралями життя, 1941, 73).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | безкрай | безкраї |
Родовий | безкраю | безкраїв |
Давальний | безкраєві, безкраю | безкраям |
Знахідний | безкрай | безкраї |
Орудний | безкраєм | безкраями |
Місцевий | на/у безкраї | на/у безкраях |
Кличний | безкраю | безкраї |