безмір
БЕЗМІР, у, ч. 1. Те, що неможливо або важко виміряти; неозорі простори, безмежжя. Пурпуром, золотом, ізмарагдом, сапфіром набитий, стелеться геть у безмір круто веселчаний шлях (Фр., XIII, 1954, 305); Скільки-то ще доведеться виорать панського лану? ..Ще того поля - безмір! (Коцюб., І, 1955, 97); Нахилився [Григорій] до самої землі. Вона розбухла від дощів, лежала чорним, незасіяним безміром перелогів (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 677); Поглянь в вікно - твоя це перемога. Це дружби й братства пам'ятник живий, - Цей лан, цей сад, цей порив твій і мій. Ця в безміри прокладена дорога! (Рильський, І, 1956, 284).
2. чого, перен. Надзвичайна глибина, сила вияву чого-небудь. - Пустіть мене, люди добрі, пустіть!.. - благав Гнат, і на його.. виду малювався безмір муки (Коцюб., І, 1955, 74); Тарасові промінні очі - Весь безмір людських дум і мрій.. Таїли в сяйності своїй (Бажан, Роки, 1957, 241).
3. у знач. присл. Дуже, надзвичайно. Галя.. раділа його маленьким радощам, безмір уболівала його боліннями (Крот., Сини.., 1948, 19).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | безмір | безміри |
Родовий | безміру | безмірів |
Давальний | безмірові, безміру | безмірам |
Знахідний | безмір | безміри |
Орудний | безміром | безмірами |
Місцевий | на/у безмірі | на/у безмірах |
Кличний | безміре | безміри |