безмірний
БЕЗМІРНИЙ, а, е. 1. Який неможливо або важко виміряти; неосяжний, безмежний. Небо безкрає та безмірне (Сл. Гр.); Ліси кінчаються десь під Знам'янкою, і далі біжать розлогі, запашні, безмірні степи Херсонщини (Ю. Янов., II, 1954, 234).
2. перен. Надзвичайно сильний, глибокий (про почуття). Схиливши на груди голову, довго так стояв [Замфір], мовчазний та замислений, як жива статуя безмірного смутку (Коцюб., І, 1955, 230); Данько дивився на неї, і безмірна ніжність, безмірне любовне чуття до неї розтоплювали йому серце (Гончар, Таврія.., 1957, 380).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | безмірний | безмірна | безмірне | безмірні |
Родовий | безмірного | безмірної | безмірного | безмірних |
Давальний | безмірному | безмірній | безмірному | безмірним |
Знахідний | безмірний, безмірного | безмірну | безмірне | безмірні, безмірних |
Орудний | безмірним | безмірною | безмірним | безмірними |
Місцевий | на/у безмірному, безмірнім | на/у безмірній | на/у безмірному, безмірнім | на/у безмірних |