боярин
БОЯРИН, а, ч. 1. іст. У Росії до Петра І - особа, що мала найвищий сан, звання серед службовців. Стоїть Хмельницький - України син, А поруч з ним боярин Бутурлін (Шпорта, Ти в серці.., 1954, 172); // У Київській Русі - великий землевласник, що належав до князівського двору і входив до складу військової дружини князя. Бояри й воєводи,, поспішали до широких дверей княжого терема (Скл., Святослав, 1959, 29).
2. етн., заст. Товариш молодого (жениха), який б головним розпорядником весілля; шафер. Перед вечором прийшов молодий з боярами, свашками та світилками (Н.-Лев., II, 1956, 181); Дружками будемо тобі ми - ..боярами Микунька і Юрко (Л. Укр., V, 1956, 346); Молодий і молода, дружки й бояри і поважні сусіди сиділи за столом (Довж., І, 1958, 154).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | боярин | бояри |
Родовий | боярина | бояр |
Давальний | бояринові, боярину | боярам |
Знахідний | боярина | бояр |
Орудний | боярином | боярами |
Місцевий | на/у бояринові, боярині | на/у боярах |
Кличний | боярине | бояри |
бояриня
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | бояриня | боярині |
Родовий | боярині | бояринь |
Давальний | боярині | бояриням |
Знахідний | бояриню | бояринь |
Орудний | бояринею | бояринями |
Місцевий | на/у боярині | на/у бояринях |
Кличний | боярине | боярині |