білений
БІЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до білити. Дивлюся я, хатка невеличка, стіни не обмазані й не білені (Н.-Лев., II, 1956, 392); Був ти в сорочці тоді полотняній, Біленій сонцем і потом твоїм (Шпорта, Ти в серці.., 1954, 96); Підперли ганочок старий Дбайливо білені колони (Рильський, І, 1956, 366); // у знач. прикм. Понад 5 тисяч біленої целюлози цюрупинські целюлозники повинні дати вже в цьому.. році (Рад. Укр., 24.V 1962, 1).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | білений | білена | білене | білені |
Родовий | біленого | біленої | біленого | білених |
Давальний | біленому | біленій | біленому | біленим |
Знахідний | білений, біленого | білену | білене | білені, білених |
Орудний | біленим | біленою | біленим | біленими |
Місцевий | на/у біленому, біленім | на/у біленій | на/у біленому, біленім | на/у білених |