білолиций
БІЛОЛИЦИЙ, я, е. Який має біле обличчя. Чи є в світі молодиця, Як та Гандзя білолиця? (Пісні та романси.., II, 1956, 47); Серед села вдова жила У новій хатині, Білолиця, кароока І станом висока (Шевч., І, 1951, 164); Чорноока, білолиця й молода, чом не чути, як дзвенить твоя хода? (Голов., З листів.., 1940, 103);
* Образно. І всміхнулась білолиця Галичина своїй новій світлій долі (Цюпа, Назустріч.., 1958, 150); // Уживається як постійний епітет місяця. Білолиций місяць тихо плив високим небом (Гр., Без хліба, 1956, 78); У знач. ім. білолиций, цього, ч. Місяць. Зорі сяють; серед неба Горить білолиций (Шевч., І, 1951, 92).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | білолиций | білолиця | білолице | білолиці |
Родовий | білолицього | білолицьої | білолицього | білолицих |
Давальний | білолицьому | білолицій | білолицьому | білолицим |
Знахідний | білолиций, білолицього | білолицю | білолице | білолиці, білолицих |
Орудний | білолицим | білолицьою | білолицим | білолицими |
Місцевий | на/у білолицьому, білолицім | на/у білолицій | на/у білолицьому, білолицім | на/у білолицих |