вайло
ВАЙЛО, а, ч. і ж., розм. Неповоротка, незграбна людина; тюхтій. Біда якомусь вайлові, якщо він потрапить Багірову під руку в таку мить! (Гончар, III, 1959, 188); // зневажл., лайл. Певно, ота мацапура, оте вайло сидить та човпе, бо хоче буть магістром (Н.-Лев., І, 1956, 608); - Гей, ти, вайло! - гукала вона на неї, коли Гафійці ненароком вилітало з рук веретено (Коцюб., II, 1955, 31).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | вайло | вайли |
Родовий | вайла | вайлів |
Давальний | вайлові, вайлу | вайлам |
Знахідний | вайла | вайлів |
Орудний | вайлом | вайлами |
Місцевий | на/у вайлі | на/у вайлах |
Кличний | вайле | вайли |