вайлуватий
ВАЙЛУВАТИЙ, а, е. Незграбний, неповороткий, повільний у рухах. Він мовчазний, вайлуватий і ходить завжди насуплений (Збан., Мор. чайка, 1959, 134); Люда, як дика коза, легко спустилася з урвища, і Терень, вайлуватий, як ведмідь, ледве встигав за нею (Донч., І, 1956, 526); // Хиткий (про ходу, біг і т. ін.). Торяник ішов своєю неквапливою, трохи вайлуватою ходою (Жур., Опов., 1956, 148).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | вайлуватий | вайлувата | вайлувате | вайлуваті |
Родовий | вайлуватого | вайлуватої | вайлуватого | вайлуватих |
Давальний | вайлуватому | вайлуватій | вайлуватому | вайлуватим |
Знахідний | вайлуватий, вайлуватого | вайлувату | вайлувате | вайлуваті, вайлуватих |
Орудний | вайлуватим | вайлуватою | вайлуватим | вайлуватими |
Місцевий | на/у вайлуватому, вайлуватім | на/у вайлуватій | на/у вайлуватому, вайлуватім | на/у вайлуватих |