ввіряти
ВВІРЯТИ (УВІРЯТИ), яю, яєш, недок., ВВІРИТИ (УВІРИТИ), рю, риш, док. 1. перех. Покладаючись на кого-, що-небудь, довіряти, віддавати щось у чиєсь розпорядження, на чиюсь волю. У очі твої безхмарні хоч вічність мені глядіти і серце, як власну совість, навіки ввірять тобі (Забашта, Вибр., 1958, 160); Народ ввірив долю країни, свою долю Червоній Армії (Рад. Укр., 9.І 1946, 1); // Довіряючи, розкривати, розповідати те, що не підлягає розголосу. З відкритим серцем юнаки і світлі радощі, і болі мені ввіряли залюбки (Уп., Вірші.., 1957, 209).
2. неперех. Покладатися на кого-небудь, довіряти комусь. - Я на вас увіряв, а ви... (Крим., Вибр., 1965, 320).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | ввіряю | ввіряємо |
2 особа | ввіряєш | ввіряєте |
3 особа | ввіряє | ввіряють |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | ввірятиму | ввірятимемо |
2 особа | ввірятимеш | ввірятимете |
3 особа | ввірятиме | ввірятимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | ввіряв | ввіряли |
Жіночий рід | ввіряла | |
Середній рід | ввіряло | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | ввіряймо | |
2 особа | ввіряй | ввіряйте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | ввіряючи | |
Минулий час | ввірявши |