величання
ВЕЛИЧАННЯ, я, с. 1. Дія за знач. величати. Вони на свято тут зійшлись, Шевченка славу привітали; В простім суворім величанні, В любові щирій і пошані (Мас., Сорок.., 1957, 503); Серед такого величання йде сердешна Оксана, і куди йде, не зна (Кв.-Осн., ІІ,1956, 463).
2. Дія за знач. величатися 2. Ні, се, власне, не було хвалою, але се більше варто було, ніж звичайне величання матірок своїми дочками (Л. Укр., III, 1952, 668); І він розповідав угорцеві про це велике з пишанням та величанням (Гончар, І, 1954, 201).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | величання | величання |
Родовий | величання | величань |
Давальний | величанню | величанням |
Знахідний | величання | величання |
Орудний | величанням | величаннями |
Місцевий | на/у величанні | на/у величаннях |
Кличний | величання | величання |