вибриком
ВИБРИКОМ, присл. Вистрибуючи, відкидаючи задні ноги (про копитних тварин). Як тільки сіпнув хлопець, щоб вести в кошару, воно [теля] рвонулося з рук та й пішло вибриком по всьому двору (Л. Янов., І, 1959, 36); // Грайливо підстрибуючи (про людей). - Вітя, іди ме-еду їсти! - гукав Василь. Тут уже Вітю мов щось шарпнуло за плечі, і він вибриком подався до хати (Вас., II, 1959, 200); Галинка вибриком побігла на сходи (Епік, Тв., 1958, 577).
вибрик
ВИБРИК, у, ч. 1. Стрибок з відкиданням задніх ніг (про копитних тварин). Корова здоїлася без вибриків (Тют., Вир, 1964, 436); // Грайливий стрибок (про людей). [Панас Захарович:] Інший як складе [пісню], слова в душу просяться, а музика - хоч вибрики вибрикуй (Баш, П'єси, 1958, 140).
@ З вибриком - із задоволенням, з радістю. - Клим чоловік неабиякий. За його кожна дівка піде з вибриком (Н.-Лев., III, 1956, 324).
2. перен. Раптова примха, безпідставна, непослідовна дія, нечемний вчинок, вислів. Грубі вибрики о. Василя Раїса приймала за об'яв енергії та непохитної волі (Коцюб., І, 1955, 331); - Побіг.., - сказав Федір Дмитрович, - не витримав твоїх вибриків, Олько, й утік! Це ж золотий хлопець! (Загреб., Спека, 1961, 69); Якого ще вибрику можна чекати від панночки Омірової, яка змінила благословенний Кам'янець-Подільський на холодний Іркутськ? (Стельмах, Хліб.., 1959, 291).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | вибрик | вибрики |
Родовий | вибрику | вибриків |
Давальний | вибрикові, вибрику | вибрикам |
Знахідний | вибрик | вибрики |
Орудний | вибриком | вибриками |
Місцевий | на/у вибрику | на/у вибриках |
Кличний | вибрику | вибрики |