вибух
ВИБУХ, у, ч. 1. Розрив вибухової речовини, спеціального снаряда, оболонки чого-небудь і т. ін., з дуже сильним звуком і великою руйнівною силою. Та в тій хвилі гукнув новий вибух - се був вибух тої пачки динаміту, що лишилася була в Іцковій штольні і якимось припадком загорілась (Фр., VIII, 1952, 415); Ніч. Десь далеко чути вибухи снарядів, гуркіт обозів (Корн., І, 1955, 25); А в місті гули вологі березневі вітри й здалеку було чути грімкі вибухи: то на Дніпрі рвали кригу (Дмит., Розлука, 1957, 251); // Хімічна реакція, при якій за дуже короткий час розширюються утворені гази, спричиняючи руйнівні дії.
2. чого, перен. Раптовий бурхливий вияв якого-небудь почуття, дії. Коли часом вибух гніву.. каламутив спокій, то лиш на хвилину: зараз після того знов розлягався сміх (Коцюб., І, 1955, 355); Почалися голосні розмови з вибухами веселого реготу й дзвоном келехів та острог (Тулуб, Людолови, I, 1957, 98); Я трохи покуштував газу. Мене ще й досі бере задуха й часом закінчується страшенними вибухами кашлю (Кол., На фронті.., 1959, 7).
3. філос. Дуже швидкий стрибкоподібний перехід якого-небудь явища від старої до нової якості, який грунтується на антагоністичній суперечності. Марксизм-ленінізм, відкривши об'єктивні закони суспільного розвитку, показав властиві капіталізмові суперечності, неминучість їх революційного вибуху і переходу суспільства до комунізму (Програма КПРС, 1961, 6).
4. лінгв. Раптовий вихід струменя повітря при розкритті зімкнутих органів мовлення під час вимовляння звуків. Гортанний вибух - звук мови, що твориться в гортані внаслідок повного змикання голосових зв'язок (Сл. лінгв. терм., 1957, 38).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | вибух | вибухи |
Родовий | вибуху | вибухів |
Давальний | вибухові, вибуху | вибухам |
Знахідний | вибух | вибухи |
Орудний | вибухом | вибухами |
Місцевий | на/у вибуху | на/у вибухах |
Кличний | вибуху | вибухи |
вибуховий
ВИБУХОВИЙ, а, е. 1. Стос. до вибуху (в 1 знач.). Тепер для видобування вапняку і крейди на більшості кар'єрів застосовуються вибухові роботи (Таємн. вапна, 1957, 30); // Який має здатність вибухати (в 1 знач.). Шнур з'єднав вибухову речовину з скляними пробірками, наповненими рідиною, що мала спалахнути (Петльов., Хотинці, 1949, 23); // Який утворюється внаслідок вибуху (в 1 знач.). Вихора вдарило вибуховою хвилею об палубу, і він мало не знепритомнів (Кучер, Чорноморці, 1956, 57).
2. лінгв. Який утворюється способом вибуху (в 4 знач.).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | вибуховий | вибухова | вибухове | вибухові |
Родовий | вибухового | вибухової | вибухового | вибухових |
Давальний | вибуховому | вибуховій | вибуховому | вибуховим |
Знахідний | вибуховий, вибухового | вибухову | вибухове | вибухові, вибухових |
Орудний | вибуховим | вибуховою | вибуховим | вибуховими |
Місцевий | на/у вибуховому, вибуховім | на/у вибуховій | на/у вибуховому, вибуховім | на/у вибухових |