викоренений
ВИКОРЕНЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до викоренити. Досі не викоренене схематичне і вульгарно-прямолінійне тлумачення лірики і епосу (Вітч., 5, 1956, 167).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | викоренений | викоренена | викоренене | викоренені |
Родовий | викорененого | викорененої | викорененого | викоренених |
Давальний | викорененому | викорененій | викорененому | викорененим |
Знахідний | викоренений, викорененого | викоренену | викоренене | викоренені, викоренених |
Орудний | викорененим | викорененою | викорененим | викорененими |
Місцевий | на/у викорененому, викорененім | на/у викорененій | на/у викорененому, викорененім | на/у викоренених |