вимучений
ВИМУЧЕНИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. мин. ч. до вимучити 1. Знати її по лиці, що втомлена, вимучена клопотом (Л. Укр., IV, 1954, 213); Ще так недавно і так давно проводжали його в далеку дорогу і Марія, і лихоманкою вимучений Григорій, і споважнілий Максим (Стельмах, Хліб.., 1959, 486).
2. у знач. прикм. З ознаками втоми, виснаження. Вимучені актори, у котрих очі горять від пекучого світла юпітерів,.. рушають за режисером (Ю. Янов., II, 1958, 61).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | вимучений | вимучена | вимучене | вимучені |
Родовий | вимученого | вимученої | вимученого | вимучених |
Давальний | вимученому | вимученій | вимученому | вимученим |
Знахідний | вимучений, вимученого | вимучену | вимучене | вимучені, вимучених |
Орудний | вимученим | вимученою | вимученим | вимученими |
Місцевий | на/у вимученому, вимученім | на/у вимученій | на/у вимученому, вимученім | на/у вимучених |