відвиклий
ВІДВИКЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до відвикнути. Сплигнувши з коня, наблизився до дівчини п'янковитою ходою вершника, відвиклого ходити по землі (Гончар, Таврія.., 1957, 378); // у знач. прикм. Одвиклими очима оглядав [М. В. Гоголь] свою стару квартиру - не тільки тому, що забув її за літо, а й тому, що сам став іншою людиною (Полт., Повість.., 1960, 487).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | відвиклий | відвикла | відвикле | відвиклі |
Родовий | відвиклого | відвиклої | відвиклого | відвиклих |
Давальний | відвиклому | відвиклій | відвиклому | відвиклим |
Знахідний | відвиклий, відвиклого | відвиклу | відвикле | відвиклі, відвиклих |
Орудний | відвиклим | відвиклою | відвиклим | відвиклими |
Місцевий | на/у відвиклому, відвиклім | на/у відвиклій | на/у відвиклому, відвиклім | на/у відвиклих |