відруб
ВІДРУБ, у, ч. 1. тільки одн., рідко. Те саме, що відрубування.
@ Давати на відруб голову (руку) - те саме, що Голову (руку) давати на відріз (див. відріз). - Так от що я тобі скажу: дурниця все це, непорозуміння якесь. Руку на одруб даю (Головко, II, 1957, 555).
2. Місце поперечного перерубу дерева.
3. У 1906-1916 рр. - ділянка з громадських земель, яку виділяли селянинові в особисту власність, коли він виходив з громади. Біля женців [хазяїн] зупинився і нагадав, щоб завтра не барилися ж. Бо чуть світ до ячменю поїдуть.. А тоді на одруби до ярої (Головко, І, 1957, 263); 9 листопада 1906 р. Столипін видав указ, який дозволяв виділення селян з общин [громад] на хутори чи відруби (Іст. УРСР, І, 1953, 633).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | відруб | відруби |
Родовий | відрубу | відрубів |
Давальний | відрубові, відрубу | відрубам |
Знахідний | відруб | відруби |
Орудний | відрубом | відрубами |
Місцевий | на/у відрубі | на/у відрубах |
Кличний | відрубе | відруби |