вішальник
ВІШАЛЬНИК, а, ч. 1. зневажл. Той, хто здійснює репресії, вішав людей. Коли угорські окупанти загарбали Закарпаття, Хорті знав, кого послати туди вішальником (Скл., Карпати, II, 1954, 33).
2. Той, хто повісився або страчений через повішення. - Коли ви вивезли матір за царину.. та й покинули на великому тракту на розпутті, де ховають вішальників та шибеників, то я й покину вас (Н.-Лев., II, 1956, 24); І присипали його [Семена] тіло землею в Найпоганішому місці, ніби навмисно хотіли, щоб і померті він був один. Бо вже таке право для вішальників (Ірчан, II, 1958, 314).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | вішальник | вішальники |
Родовий | вішальника | вішальників |
Давальний | вішальникові, вішальнику | вішальникам |
Знахідний | вішальника | вішальників |
Орудний | вішальником | вішальниками |
Місцевий | на/у вішальнику, вішальникові | на/у вішальниках |
Кличний | вішальнику | вішальники |