гнійник
ГНІЙНИК, а, ч. Місце скупчення гною (у 1 знач.); нарив. Якщо у хворого довгий час існує каверна або гнійник легенів, то його вже майже неможливо вилікувати (Наука.., З, 1957, 15); * Образно. Обвинувачення [на Нюрнберзькому процесі] викриває все лихо, заподіяне світові фашистами, і розтинає отруйний гнійник на тілі людства - фашизм (Смолич, Після війни, 1947, 31); * У порівн. Видно, застаріла ненависть до Радянського Союзу прорвалась у нашого ворога [Гітлера], як гнійник (Довж., III, 1960, 17).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | гнійник | гнійники |
Родовий | гнійника | гнійників |
Давальний | гнійникові, гнійнику | гнійникам |
Знахідний | гнійник | гнійники |
Орудний | гнійником | гнійниками |
Місцевий | на/у гнійнику | на/у гнійниках |
Кличний | гнійнику | гнійники |