головатий
ГОЛОВАТИЙ, а, е, розм. 1. З великою головою (у 1 знач.). Що за страшний був той дядько! Що за лихий! Мордатий, патлатий, рудий та головатий (Н.-Лев., І, 1956, 74); Бувало, що за день йому щастило вловити й кілька рибин - головатих сомків чи якусь плотву (Ле, В снопі.., 1960, 81).
2. З великою квіткою чи плодом на кінці стебла (про рослину). На всьому квадраті городу - помідори, головата капуста, обважнілі соняшники (Рудь, Гомін... 1959, 125).
3. Який має здоровий розум; розумний. - Ну і головатий ти, Левку. І звідки ти всього набрався? Ми от теж учимося, а куди нам до тебе... (Цюпа, Назустріч.., 1958, 61).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | головатий | головата | головате | головаті |
Родовий | головатого | головатої | головатого | головатих |
Давальний | головатому | головатій | головатому | головатим |
Знахідний | головатий, головатого | головату | головате | головаті, головатих |
Орудний | головатим | головатою | головатим | головатими |
Місцевий | на/у головатому, головатім | на/у головатій | на/у головатому, головатім | на/у головатих |