гонча
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | гонча | гончі |
Родовий | гончої | гончих |
Давальний | гончій | гончим |
Знахідний | гончу | гончих |
Орудний | гончою | гончими |
Місцевий | на/у гончій | на/у гончих |
Кличний | гончі |
гончий
ГОНЧИЙ, а, е. 1. мисл. Який швидко бігає, привчений гнати звіра (про породу собак). Нурла виступав з рухами гончого пса, який нюшить вже дичину (Коцюб., 1,1955, 399); // у знач. ім. гончий, чого, ч.; гонча, чої, ж. Собака цієї породи. Троянці в роги затрубивши, Пустили гончих в чагарі (Котл., І, 1952, 181); - Нехай коней сідлають та щоб гончих і хортів на швори позбирали! (Стор., 1, 1957, 290).
2. перен. Пов'язаний з гонитвою (у 1 знач.) за ким-, чим-небудь. За обома джентльменами розіслано гончі листи (Фр., VII, 1951, 441); Я рвонулась перед себе, але мене скоро завернули гончі поліцаї (Вільде, Пов. і опов., 1949, 35).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | гончий | гонча | гонче | гончі |
Родовий | гончого | гончої | гончого | гончих |
Давальний | гончому | гончій | гончому | гончим |
Знахідний | гончий, гончого | гончу | гонче | гончі, гончих |
Орудний | гончим | гончою | гончим | гончими |
Місцевий | на/у гончому, гончім | на/у гончій | на/у гончому, гончім | на/у гончих |