грамотій
ГРАМОТІЙ, я, ч., розм. Письменна, грамотна людина. Ходила [мати] прохати сусіднього хлопця, щоб листа написав синові - грамотія дома не застала (Вас., Вибр., 1954, 13); // Освічена людина; книголюб. Великий був грамотій григорівський садівник Кривенко, не шкодував він грошей на книжки, виписував їх з Москви, Києва і Ленінграда (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 14).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | грамотій | грамотії |
Родовий | грамотія | грамотіїв |
Давальний | грамотієві, грамотію | грамотіям |
Знахідний | грамотія | грамотіїв |
Орудний | грамотієм | грамотіями |
Місцевий | на/у грамотії | на/у грамотіях |
Кличний | грамотію | грамотії |