грім
ГРІМ, грому, ч. 1. Гуркіт і тріск, що супроводять електричні розряди в атмосфері. Грім гримить - хліб буде родить (Укр.. присл.., 1955, 94); Грім гогоче, а блискавка хмару роздирає (Шевч., І, 1951, 113); * Образно. Тоді ж, як грім під час негоди Впаде на голови катів, Нам сонце правди і свободи Засяє тисяччю огнів (Сто пісень.., 1946, 8); * У порівн. Регіт гримить, як грім (Н.-Лев., III, 1956, 312); Громом обізвався постріл (Стельмах, Хліб... 1959, 78).
@ Грім би мене вдарив (побив); Хай мене грім поб'є - уживається як заприсягання у правдивості своїх слів, запевнення в чому-небудь. - Хай мене грім поб'є... коли я їв чию часть [частину], окроме своєї! - клявся Попенко (Мирний, І, 1954, 393); - Грім би мене вдарив на цьому місці, коли брешу... (Кучер, Чорноморці, 1956, 443); Грім би тебе (його, її, їх) вдарив (побив) - уживається для вираження великого незадоволення з приводу чого-небудь. - Грім би їх побив.. з їх порядками! - воркотів.. Бовдур (Фр., І, 1955, 297); Як (мов, немов і т. ін. ) грім з [ясного] неба - раптово і несподівано. - Жили ми з одинокою матір'ю, і ось на саму кутю, як грім з неба, - прийшли й забрали [мене]. По доказу сільського старости... (Збан., Єдина, 1959, 108).
2. перен., чого. Сильні, гучні звуки. Я чув грім оплесків, схожий на сплески тисяч голубиних крил (Рильський, III, 1956, 8); Чути грім віддаленого бою (Собко, П'єси, 1958, 149).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | грім | громи |
Родовий | грому | громів |
Давальний | громові, грому | громам |
Знахідний | грім | громи |
Орудний | громом | громами |
Місцевий | на/у громі | на/у громах |
Кличний | громе | громи |
громити
ГРОМИТИ, громлю, громиш; мн. громлять; недок., перех. 1. Руйнувати, розбивати, знищувати що-небудь. Востаннє перед цим Яресько бачив Наталку років за два тому в Асканії, коли було скинуто царя і навколишні села прийшли громити головний маєток (Гончар, Таврія.., 1957, 319); Десятки невеличких банд Мишки Япончика розсипалися по місту і почали громити та грабувати крамниці, склади і гамазеї (Смолич, V, 1959, 780).
2.Завдавати поразки, бити. У численних битвах болгари незмінно громили війська ромеїв (Скл., Святослав, 1959, 206); - Щоб добре ворога громить, для кожного випадку боєць і зброя кожну мить повинні буть в порядку (Гонч., Вибр., 1959, 147).
3. перен. Виступати з гострими нападками на когось, викривати кого-небудь. [Барабаш:] Чому на партконференції, коли мене громили, так... ви й слова не сказали про друга (Корн., Чому посміх, зорі, 1958, 62); Він [Артем] був непримиримий до меншовиків, громив їх скрізь, де тільки можна (Шер., Перші загони, 1939, 9).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | громлю | громимо |
2 особа | громиш | громите |
3 особа | громить | громлять |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | громитиму | громитимемо |
2 особа | громитимеш | громитимете |
3 особа | громитиме | громитимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | громив | громили |
Жіночий рід | громила | |
Середній рід | громило | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | громімо | |
2 особа | громи | громіть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | громлячи | |
Минулий час | громивши |