гугнявий
ГУГНЯВИЙ, а, е. Який говорить, співає нерозбірливо, у ніс. - Зав'язала собі світ за тим ледащом... Рябий, гугнявий та ще й злодій (Коцюб., II, 1955, 31); Ранком мене розбудив гугнявий молодий півник (Перв., Материн.. хліб, 1960, 118); // З носовим відтінком. Маленький сухий панок трохи гугнявим голосом викликає хлопців (Л. Укр., III, 1952, 557); У дітей, що видужали від дифтерії, може статися тимчасовий параліч м'якого піднебіння, що цілком змінює нормальний голос і робить його гугнявим (Шк. гігієна, 1954, 309).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | гугнявий | гугнява | гугняве | гугняві |
Родовий | гугнявого | гугнявої | гугнявого | гугнявих |
Давальний | гугнявому | гугнявій | гугнявому | гугнявим |
Знахідний | гугнявий, гугнявого | гугняву | гугняве | гугняві, гугнявих |
Орудний | гугнявим | гугнявою | гугнявим | гугнявими |
Місцевий | на/у гугнявому, гугнявім | на/у гугнявій | на/у гугнявому, гугнявім | на/у гугнявих |