гупання
ГУПАННЯ, я, с. Дія за знач. гупати і звуки, утворювані цією дією. В тій хвилі з кошари почувся крик, потім гупання кроків (Фр., І, 1955, 108); З розчинених дверей [кузні] лунали ритмічний дзенькіт заліза й гупання молотів (Досв., Вибр., 1959, 194); Любив гупання яблук в саду (Довж., Зач. Десна, 1957, 474).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | гупання | гупання |
Родовий | гупання | гупань |
Давальний | гупанню | гупанням |
Знахідний | гупання | гупання |
Орудний | гупанням | гупаннями |
Місцевий | на/у гупанні | на/у гупаннях |
Кличний | гупання | гупання |