густити
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | гущу | густимо |
2 особа | густиш | густите |
3 особа | густить | густять |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | густитиму | густитимемо |
2 особа | густитимеш | густитимете |
3 особа | густитиме | густитимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | густив | густили |
Жіночий рід | густила | |
Середній рід | густило | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | густімо | |
2 особа | густи | густіть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | густячи | |
Минулий час | густивши |
гуща
ГУЩА, і, ж. 1. Густий відстій, осад на дні посудини, що виділяється з рідини. Кухарі.. піділляли теплою водою гущу з недоварених горошин (Фр., II, 1950, 265).
2. Густий ліс. І серед понурої, осінньої ночі князівський замок в освітленні багаття видавався зачарованим палацом серед непроходимої гущі (Ірчан, II, 1958, 43); // чого. Густі зарості чого-небудь. З розбігу Сахно шубовснула в самісіньку гущу колючого чагаря (Смолич, І, 1958, 90).
3. перен. Місце найбільшого скупчення кого-, чого-небудь. Дихало на мене привітом, теплом могучого рідного народу, і хотілось нирнути в його теплу глибінь, в саму гущу (Вас., IV, 1960, 24); Петро й Саливон незчулись, як і вони опинилися в гущі бою (Панч, Гомон. Україна, 1954, 343); З завмерлим серцем продирався [жовнір] через гущу колючих дротів (Кобр., Вибр., 1954, 183).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | гуща | гущі |
Родовий | гущі | гущ |
Давальний | гущі | гущам |
Знахідний | гущу | гущі |
Орудний | гущею | гущами |
Місцевий | на/у гущі | на/у гущах |
Кличний | гуще | гущі |