давлючий
ДАВЛЮЧИЙ, а, е, розм. 1. Який давить. У Глущука до горла підкотився гарячий давлючий клубок (Чорн., Визвол. земля, 1950, 10); Розібрав його кашель такий давлючий, що аж сльози з очей покотилися (Чаб., Балкан. весна, 1960, 455).
2. Який важко проковтнути (про їжу). [Ліза:] Ніхто не їсть [пряників], такі вони давлючі (Коч., II, 1956, 157).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | давлючий | давлюча | давлюче | давлючі |
Родовий | давлючого | давлючої | давлючого | давлючих |
Давальний | давлючому | давлючій | давлючому | давлючим |
Знахідний | давлючий, давлючого | давлючу | давлюче | давлючі, давлючих |
Орудний | давлючим | давлючою | давлючим | давлючими |
Місцевий | на/у давлючому, давлючім | на/у давлючій | на/у давлючому, давлючім | на/у давлючих |