дикуватий
ДИКУВАТИЙ, а, е. Трохи дикий. Той погляд пропікав наскрізь: було в дідових очах і щось.. розумне, і щось дикувате (Збан., Малин. дзвін, 1958, 5); Навчив [Вася] дикувате пташеня усяким штуковинам (Ковінька, Кутя.., 1960, 28); Віра була жвавіша, кмітливіша, ніж соромлива, дикувата Ліза (Руд., Вітер.., 1958, 31).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | дикуватий | дикувата | дикувате | дикуваті |
Родовий | дикуватого | дикуватої | дикуватого | дикуватих |
Давальний | дикуватому | дикуватій | дикуватому | дикуватим |
Знахідний | дикуватий, дикуватого | дикувату | дикувате | дикуваті, дикуватих |
Орудний | дикуватим | дикуватою | дикуватим | дикуватими |
Місцевий | на/у дикуватому, дикуватім | на/у дикуватій | на/у дикуватому, дикуватім | на/у дикуватих |