дикість
ДИКІСТЬ, кості, ж. 1. Стан за знач. дикий 2. Я пильно Прислухався повіркам людей Освічених, що, мов недобитки Замерклого поганства й дикості, Осталися до наших ще часів (Фр., XIII, 1954, 192).
2. Властивість за знач. дикий 3-5. Сільська краса, чесність, навіть дикість, - все подобалось Ястшембському в Василині (Н.-Лев., II, 1956, 59); [Кай Летіцій:] А в тих країнах варварських і східних уже й самі стихії мов призводять до безміру і дикості в злочинах (Л. Укр., II, 1951, 367).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | дикість | дикості |
Родовий | дикості, дикости | дикостей |
Давальний | дикості | дикостям |
Знахідний | дикість | дикості |
Орудний | дикістю | дикостями |
Місцевий | на/у дикості | на/у дикостях |
Кличний | дикосте | дикості |