дичавіти
ДИЧАВІТИ, ію, ієш, недок. 1. Набувати первісного, природного стану; ставати диким (у 1 знач.). - Свині до самого різдва відгодовуються в лісах, аж дичавіють (Стельмах, Хліб.., 1959, 96); // Ставати спустошеним, запустілим. Дичавіла вона [країна], ставала пустелею, як її кам'яниста земля, занехаяна землеробом (Тулуб, Людолови, II, 1957, 594).
2. Відвикати від людей. Мати казала: влітку зовсім діти дичавіють - треба якої принади, щоб залучити їх до хати (Вас., IV, 1960, 10).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | дичавію | дичавіємо |
2 особа | дичавієш | дичавієте |
3 особа | дичавіє | дичавіють |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | дичавітиму | дичавітимемо |
2 особа | дичавітимеш | дичавітимете |
3 особа | дичавітиме | дичавітимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | дичавів | дичавіли |
Жіночий рід | дичавіла | |
Середній рід | дичавіло | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | дичавіймо | |
2 особа | дичавій | дичавійте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | дичавіючи | |
Минулий час | дичавівши |