доблесний
ДОБЛЕСНИЙ, а, е, уроч. Відомий своїми подвигами; відважний, мужній. - Зніміть шапки! Я буду говорити про доблесного воїна Червоної Армії, що смертю смерть поправ (Панч, В дорозі, 1959, 253); Ми світ відстояли грудьми - Вітчизни доблесні сини (Дмит., Вітчизна, 1948, 168); // Сповнений доблесті. - Оголосити подяку товаришеві Ковтуну за його доблесний вчинок (Шер., В партиз. загонах, 1947, 51); // Готовий подолати будь-які труднощі; самовідданий. На червоному прапорі Закарпаття.. сяє золотом орден Леніна - найвища нагорода матері-Вітчизни за доблесний труд (Цюпа, Україна.., 1960, 283).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | доблесний | доблесна | доблесне | доблесні |
Родовий | доблесного | доблесної | доблесного | доблесних |
Давальний | доблесному | доблесній | доблесному | доблесним |
Знахідний | доблесний, доблесного | доблесну | доблесне | доблесні, доблесних |
Орудний | доблесним | доблесною | доблесним | доблесними |
Місцевий | на/у доблесному, доблеснім | на/у доблесній | на/у доблесному, доблеснім | на/у доблесних |