довчати
ДОВЧАТИ, аю, аєш, недок., ДОВЧИТИ, чу, чиш, док., перех. 1. Доводити навчання кого-небудь до кінця. -А ти б до нашої вчительки... вона б тебе довчила, - рають хлопці (Коцюб., І, 1955, 298).
2. Вивчати що-небудь до кінця або до певної межі. [Ганна Семенівна:] Ну, ти, Митрусю, маєш ще довчити цього вірша (Григ., Вибр., 1959, 468).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | довчаю | довчаємо |
2 особа | довчаєш | довчаєте |
3 особа | довчає | довчають |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | довчатиму | довчатимемо |
2 особа | довчатимеш | довчатимете |
3 особа | довчатиме | довчатимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | довчав | довчали |
Жіночий рід | довчала | |
Середній рід | довчало | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | довчаймо | |
2 особа | довчай | довчайте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | довчаючи | |
Минулий час | довчавши |