докучливий
ДОКУЧЛИВИЙ, а, е. Який докучає; набридливий. Колись в своє убогеє село В докучливу осінню пору, Вночі до батькового двору Мене далеким вітром занесло (Вас., II, 1959, 485); Монотонно гула на шибці докучлива осіння муха (Дмит., Розлука, 1957, 244); Відкинула вона далеко назад докучливе волосся (Довж., І, 1958, 245).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | докучливий | докучлива | докучливе | докучливі |
Родовий | докучливого | докучливої | докучливого | докучливих |
Давальний | докучливому | докучливій | докучливому | докучливим |
Знахідний | докучливий, докучливого | докучливу | докучливе | докучливі, докучливих |
Орудний | докучливим | докучливою | докучливим | докучливими |
Місцевий | на/у докучливому, докучливім | на/у докучливій | на/у докучливому, докучливім | на/у докучливих |