допит
ДОПИТ, у, ч., юр. Опитування обвинувачуваного, підозрюваного, потерпілого, свідка для з'ясування чого-небудь. Увесь час інформували мене, як іде допит (Вас., IV, 1960, 34); Довго тривав допит свідків, аж набридло Явдосі чекати (Донч., III, 1956, 13); * У порівн. Мій товариш голосно хлюпає розквашеним носом, відповідає, немов на допиті (Збан., Єдина, 1959, 115).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | допит | допити |
Родовий | допиту | допитів |
Давальний | допитові, допиту | допитам |
Знахідний | допит | допити |
Орудний | допитом | допитами |
Місцевий | на/у допиті | на/у допитах |
Кличний | допите | допити |
допитий
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | допитий | допита | допите | допиті |
Родовий | допитого | допитої | допитого | допитих |
Давальний | допитому | допитій | допитому | допитим |
Знахідний | допитий, допитого | допиту | допите | допиті, допитих |
Орудний | допитим | допитою | допитим | допитими |
Місцевий | на/у допитому, допитім | на/у допитій | на/у допитому, допитім | на/у допитих |