достойний
ДОСТОЙНИЙ, а, е. 1. чого. Який заслуговує, вартий чого-небудь; гідний. Я відповів своїм прихильникам: на те, щоб славити мене прилюдно - я не згоджуюсь, бо не достойний того (Мирний, V, 1955, 386); - Робіть у вашому житті все тільки так, щоб бути достойними червоного прапора (Смолич, Мир.., 1958, 57).
2. Який своєю роллю, своїм значенням у суспільстві цілком відповідає кому-, чому-небудь; гідний. Ворог чіпляється за кожен горбок, від могили до могили гонять його достойні сини своїх великих предків (Трип., Дорога.., 1944, 4); Панас Мирний був достойним продовжувачем традицій революційно-демократичної естетики і в своїх творах непохитно дотримувався її принципів (Іст. укр. літ.. І, 1954, 386).
3. Який має потрібні позитивні якості. [Лукерія Степанівна:] І який чоловік достойний, і гості наїздять все достойні люде (Кроп., II, 1958, 297); Школа зброї, в якій служив Павло, дала для фронту достойне поповнення (Кучер, Голод, 1961, 66).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | достойний | достойна | достойне | достойні |
Родовий | достойного | достойної | достойного | достойних |
Давальний | достойному | достойній | достойному | достойним |
Знахідний | достойний, достойного | достойну | достойне | достойні, достойних |
Орудний | достойним | достойною | достойним | достойними |
Місцевий | на/у достойному, достойнім | на/у достойній | на/у достойному, достойнім | на/у достойних |