доччин
ДОЧЧИН, а, е. Належний дочці (у 1 знач.). Богучариха зиркнула на вантажну машину, в якій зникли доччині речі (Кучер, Чорноморці, 1956, 72); - Тут ось, зараз, над ставком доччина хата (Донч., VI, 1957, 228); // Прикм. до дочка. Байдужість доччина дражнила її (Н.-Лев., III, 1956, 65); Доччина самостійність її не порадувала (Коз., Сальвія, 1956, 93).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | доччин | доччина | доччине | доччині |
Родовий | доччиного | доччиної | доччиного | доччиних |
Давальний | доччиному | доччиній | доччиному | доччиним |
Знахідний | доччин, доччиного | доччину | доччине | доччині, доччиних |
Орудний | доччиним | доччиною | доччиним | доччиними |
Місцевий | на/у доччиному, доччинім | на/у доччиній | на/у доччиному, доччинім | на/у доччиних |