ей
ЕЙ, виг. 1. Уживається при потребі окликнути, підізвати кого-небудь, звернутися до когось. - Ей, дядечку, швидше будемо писати, Бо хочеться спати і вам і мені (Шевч., II, 1953, 54); -Ей, стій! - донісся до них гучний голос із саду (Мирний, IV, 1955, 224).
2. Уживається при вираженні незадоволення, досади, безнадійності і т. ін. - Ей, така мені робота, то ліпше не треба! Вам тільки дарма гроші давай! (Л. Укр., III, 1952, 665); - Ей, не хотілось мені на ту Бессарабію - так не хотілось, як живцем у яму.., (Коцюб., I, 1955, 140).
ея
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | Ея | Еї |
Родовий | Еї | Ей |
Давальний | Еї | Еям |
Знахідний | Ею | Еї |
Орудний | Еєю | Еями |
Місцевий | на/у Еї | на/у Еях |
Кличний | Еє | Еї |