емпіризм
ЕМПІРИЗМ, у, ч. 1. Напрям у філософії, який єдиним джерелом пізнання вважає чуттєве сприймання і досвід, а значення теоретичних узагальнень і логічного мислення недооцінює або зовсім заперечує.
2. книжн. Схильність до практичної діяльності на шкоду теоретичним узагальненням. Під впливом реакційних напрямів у мовознавстві [в Болгарії - до 1944 р.] переважали емпіризм і еклектизм (Мовозн., XIV, 1957, 131); Механіцизм 20-х років був своєрідною ревізією марксизму, спробою підмінити філософію діалектичного матеріалізму механіцизмом і неопозитивізмом, а природознавство звести до голого й безпорадного емпіризму (Ком. Укр., 5, 1963, 66).
@ Повзучий емпіризм, зневажл. - вивчення окремих фактів без розкриття їх зв'язків і законів розвитку, вузький діляцький підхід до явищ, що вивчаються. [Овчаренко:] От почитайте тези - повзучий емпіризм! Все зводять тільки до кормів (Корн., II, 1955, 309).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | емпіризм | емпіризми |
Родовий | емпіризму | емпіризмів |
Давальний | емпіризмові, емпіризму | емпіризмам |
Знахідний | емпіризм | емпіризми |
Орудний | емпіризмом | емпіризмами |
Місцевий | на/у емпіризмі | на/у емпіризмах |
Кличний | емпіризме | емпіризми |