жбурляти
ЖБУРЛЯТИ, яю, яєш, рідше ЖБУРИТИ, рю, риш, недок., перех. і неперех., ким, чим, розм. 1. Рвучко, з силою кидати кого-, що-небудь. Не раз Іван метав сокирою в неї [Химу], жбурляв вилами та проганяв (Коцюб., II, 1955, 333); - Ану, дівко, лови! - і кудлатий жонглер.. жбурив глядачам кілька барвистих опук (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 190); Рвучкий вітер крутить, жбурляє в шибки вихри дощових бризок (Збан., Між.. людьми, 1955, 168); * Образно. Сонце знов жбурляло у вікно Проміння косого сліпучі злитки (Руд., Ленінградці, 1948, 6); Куди тільки не кидала його доля, як не жбурляла ним (Збан., Сеспель, 1961, 440); // Сильно гойдати, підкидати. Вкритий білими гребенями, він [Дніпро] бушував, лютився, здіймав піняві хвилі, жбурляв, мов тріску, самітний човен з одинокою людиною (Шиян, Гроза.., 1956, 736).
2. перен. Різко, з гнівом і обуренням говорити про кого-небудь або звертатися до кого-небудь. Гнівний народний месник [Гнат Голий] у виконанні Саксаганського з великим емоційним наснаженням жбурляв цілі тиради обвинувачень на адресу Сави Чалого (Минуле укр. театру, 1953, 151).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | жбурляю | жбурляємо |
2 особа | жбурляєш | жбурляєте |
3 особа | жбурляє | жбурляють |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | жбурлятиму | жбурлятимемо |
2 особа | жбурлятимеш | жбурлятимете |
3 особа | жбурлятиме | жбурлятимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | жбурляв | жбурляли |
Жіночий рід | жбурляла | |
Середній рід | жбурляло | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | жбурляймо | |
2 особа | жбурляй | жбурляйте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | жбурляючи | |
Минулий час | жбурлявши |