жур
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | жур | жури |
Родовий | журу | журів |
Давальний | журові, журу | журам |
Знахідний | жур | жури |
Орудний | журом | журами |
Місцевий | на/у журі | на/у журах |
Кличний | журе | жури |
жура
ЖУРА, и, ж., діал. Журба. Купа дров і жура - Що з них двох тяжче є? В дровах труп лиш згора, А в журі все життя (Фр., XI, 1952, 78); Ой, є в мене три жури Та й на моїй голові (Укр.. лір. пісні, 1958, 404); Спати не буду, бо маю журу (Стеф., Вибр., 1949, 192).
Жура обгорнула (гризла) кого; Жура налягає (налягла, наляже) на кого -що -кого-небудь охопили сильні переживання, важкі почуття. Жура обгорнула мене, як кожух узимі (Фр., IV, 1950, 401); Щось було важке у ньому, якась жура його гризла та ослабляла тіло (Коцюб., II, 1955, 339); Гей, до недавнього часу не знав Софрон, що стільки жури наляже на його розумну голову (Стельмах, Кров людська.., І, 1957, 108); З (від) жури - через переживання, важкі почуття. Батько прогайнував усе, мати з жури вмерла, діти пішли в поневірку (Кобр., Вибр., 1954, 18); Навівати журу - викликати переживання, важкі почуття. Вітер шелестить у верхів'ї дерев, навіваючи журу (Цюпа, Три явори.., 1958, 50).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | жура | жури |
Родовий | жури | жур |
Давальний | журі | журам |
Знахідний | журу | жури |
Орудний | журою | журами |
Місцевий | на/у журі | на/у журах |
Кличний | журо | жури |
журити
ЖУРИТИ, журю, журиш, недок., перех. 1. Викликати в кого-небудь важкі почуття, невеселий настрій; печалити, засмучувати. Одно й журило їх, що діток господь не дає (Вовчок, І, 1955, 65); * Образно. Журить осінь-сухітниця сонечко, бо нема в ній весняних надій (Л. Укр., І, 1951, 226).
2. Викликати занепокоєння; хвилювати. Журить мене все-таки сей переклад Берна, дерев'яний він такий (Л. Укр., V, 1956, 168).
3. рідко. Указувати кому-небудь на його помилки, недоліки, неправильні вчинки, висловлювати своє незадоволення з приводу чогось. Мати хитала головою й журила сина. - Хіба ж можна отак робити? Що ж із вас буде, як повиростаєте, коли ось дітьми вже воюєте? (Головко, II, 1957, 87); По дорозі журила [Настя] Докію. - І як це ти умудрилась під коровою спати? (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 125).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | журю | журимо |
2 особа | журиш | журите |
3 особа | журить | журять |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | журитиму | журитимемо |
2 особа | журитимеш | журитимете |
3 особа | журитиме | журитимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | журив | журили |
Жіночий рід | журила | |
Середній рід | журило | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | журімо | |
2 особа | жури | журіть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | журячи | |
Минулий час | журивши |