забудько
ЗАБУДЬКО, а, ч., с. і ж., розм. Людина, що легко, швидко забуває. Син був таким забудьком, що коли вийде на дворище із своєї хижі, то не знає, де стоять двері (Калин, Закарп. казки, 1955, 98); [Хоростіль:] Як бачу, забудько з вас, панно Юліє! (Фр., IX, 1952, 199); З її [вожатої] легкої руки на табірному подвір'ї з'являється така собі «Дошка юних забудьків» на якій висять на гвіздочку чиїсь забуті труси, чиїсь балетки, чийсь картуз... (Гончар, Тронка, 1963, 221).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | забудько | забудьки |
Родовий | забудька | забудьків |
Давальний | забудькові, забудьку | забудькам |
Знахідний | забудька | забудьків |
Орудний | забудьком | забудьками |
Місцевий | на/у забудьку | на/у забудьках |
Кличний | забудьку | забудьки |
забудьок
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | забудьок | забудьки |
Родовий | забудька | забудьків |
Давальний | забудькові, забудьку | забудькам |
Знахідний | забудьок | забудьки |
Орудний | забудьком | забудьками |
Місцевий | на/у забудьку | на/у забудьках |
Кличний | забудьку | забудьки |