забіл
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | забіл | забіли |
Родовий | забілу | забілів |
Давальний | забілові, забілу | забілам |
Знахідний | забіл | забіли |
Орудний | забілом | забілами |
Місцевий | на/у забілі | на/у забілах |
Кличний | забіле | забіли |
забіліти
ЗАБІЛІТИ, іє, док. 1. Почати біліти, стати білим. Дарка нічого не відповіла, тільки так шпарко-завзято замахала квачем, що й шибка хутко забіліла не згірш від її обличчя (Л. Укр., III, 1952, 655); Вранці сніг війнув із поля, Й забіліло все навколо (Стельмах, Живі огні, 1954, 7).
2. Виділитися своїм білим кольором; з'явитися, показатися (про білі предмети). Та забіліли сніги, Забіліли білі (Укр.. лір. пісні, 1958, 543); З кущів забілів ріг хати (Вас., І, 1959, 270).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | забілію | забіліємо |
2 особа | забілієш | забілієте |
3 особа | забіліє | забіліють |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | забілів | забіліли |
Жіночий рід | забіліла | |
Середній рід | забіліло | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | забіліймо | |
2 особа | забілій | забілійте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | забілівши |