заволікати
ЗАВОЛІКАТИ, аю, аєш, недок., ЗАВОЛОКТИ і рідко ЗАВОЛІКТИ, очу, очеш; мин. ч. заволок і заволік, ла, ло; док., перех. 1. Пересуваючись у просторі, закривати, затягувати, оповивати що-небудь (про хмари, дим, туман і т. ін.). Вернидуб.. зорив, як густий дим з пострілів по греблі туманом слався і заволікав її геть (Стар., Облога.., 1961, 53); Сонце ще тільки повертало на вечір, та насичені важкі хмари з заходу заволокли його давно (Ле, Наливайко, 1957, 396); Пішов густий краплистий дощ.. Потім молочний туман заволік усе село (Чорн., Визвол. земля, 1950, 24); // безос. Заволокло курявою срібне плесо лиману (Кучер, Чорноморці, 1956, 139); // Покривати, застилати собою що-небудь. Почала [Тамара] писати... Сльози заволікали очі, а вона витирала їх і писала (Хижняк, Тамара, 1959, 160); * Образно. Обличчя Максима заволокла зажура (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 43); // безос. У нього заволікало очі, смертельний холод сковував руки й ноги, а згасаючий погляд був прикутий до зорі (Скл., Святослав, 1959, 652).
2. Затягати, притягати силою куди-небудь. Лисичка вхопила Півника, заволокла, його до нори.. і з'їла (Фр., IV, 1950, 81).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | заволікаю | заволікаємо |
2 особа | заволікаєш | заволікаєте |
3 особа | заволікає | заволікають |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | заволікатиму | заволікатимемо |
2 особа | заволікатимеш | заволікатимете |
3 особа | заволікатиме | заволікатимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | заволікав | заволікали |
Жіночий рід | заволікала | |
Середній рід | заволікало | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | заволікаймо | |
2 особа | заволікай | заволікайте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | заволікаючи | |
Минулий час | заволікавши |