загорілий
ЗАГОРІЛИЙ, а, е. 1. Дієпр. акт. мин. ч. до загоріти. Загорілі колись руки знов побілішали (Н.-Лев., І, 1956, 166); // у знач. прикм. Ясногорська побачила вусаті загорілі обличчя, наче вилиті з червоної міді (Гончар, III, 1959, 192).
2. прикм., діал. Палкий, завзятий. Вони оба боялися мести [помсти] загорілих старих опришків (Фр., VIII, 1952, 129); Дізналася я, що він був.. загорілим поклонником Маркса (Коб., І, 1956, 155).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | загорілий | загоріла | загоріле | загорілі |
Родовий | загорілого | загорілої | загорілого | загорілих |
Давальний | загорілому | загорілій | загорілому | загорілим |
Знахідний | загорілий, загорілого | загорілу | загоріле | загорілі, загорілих |
Орудний | загорілим | загорілою | загорілим | загорілими |
Місцевий | на/у загорілому, загорілім | на/у загорілій | на/у загорілому, загорілім | на/у загорілих |