загурчати
ЗАГУРЧАТИ, чу, чиш, док. 1. Почати гурчати, утворюючи звуки гурчання. Ой, на горі, на горі Загурчали трактори, Загурчали, загули Коні дужі вороні (Укр.. думи.., 1955, 535); Авто загурчало, рвонулося з місця і за хвилину зникло (Сміл., Сашко, 1957, 220); * Образно. Зашумить садок, стемніє світ і загурчить дощ об землю!.. (Вовчок, І, 1955, 110).
2. розм. Упасти звідки-небудь з шумом, стуком. Так він і загурчав з кручі! (Сл. Гр.); // Швидко, з гуркотом піти, поїхати і т. ін. - Гляди лиш! не дуже з жевжиками водися, бо як раз та два - загурчиш з хати! (Мирний, III, 1954, 297); Під'їхав шофер, запустив у бак шланга, набрав тієї рідини і загурчав, аж курява знялася з-під коліс (Кучер, Дорога.., 1958, 167).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | загурчу | загурчимо |
2 особа | загурчиш | загурчите |
3 особа | загурчить | загурчать |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | загурчав | загурчали |
Жіночий рід | загурчала | |
Середній рід | загурчало | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | загурчімо | |
2 особа | загурчи | загурчіть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | загурчавши |